Фізіологічні (медичні) аспекти процесу мовлення

Часто батьки запитують про фізіологічні(медичні) аспекти процесу мовлення,а саме коли показують висновок невропатолога. Запитують, як саме певні зміни у головному мозку могли вплинути на мовлення. Тому вирішила розповісти про механізми.

Мовлення являє собою багатоланковий психофізіологічний процес, що складається з різних елементів. Воно включає три основні ланки: сприйняття мовлення, продукування мовлення і “внутрішнє мовлення”.

Цей процес заснований на роботі різних аналізаторів і містить у собі периферичний рецептор(піднебіння,язик,губи,щоки), провідні нервові шляхи, центральну ділянку кори головного мозку, яка відповідає за діяльність даного аналізатора.

Мовлення функціонує на основі другої сигнальної системи, що виникла в результаті розвитку мовлення як засобу спілкування між людьми в процесі праці. Ця система оперує знаковими утвореннями (“сигналами сигналів”), охоплює усі види символізації і використовує не тільки мовленеві знаки, але й інші засоби (мімічні, жестикуляційні й емоційні, музичні звуки, малюнки, художні образи, математичні символи тощо).

У периферичних органах мовлення виділяють три системи:
– енергетична система дихальних органів необхідна для виникнення звуку (легені і головний дихальний м’яз – діафрагма);
– генераторна система – звукові вібратори, при коливанні яких утворюються звукові хвилі (голосові зв’язки гортані – тоновий вібратор; щілини і затвори, що утворюються у роті при артикуляції);
– резонаторна система (носоглотка, череп, гортань і грудна клітка).

Артикуляція являє собою спільну роботу органів мовлення, що необхідна для продукування звуків.

Локальні ураження лівої півкулі різної природи у праворуких осіб призводять, як правило, до порушення функції мовлення в цілому, а не до випадання якої-небудь однієї мовленевої функції. Для правильної артикуляції необхідна певна система рухів органів мовлення, що формується під впливом слухового і кінестезичного аналізатора.

Аналіз і синтез у людини мовленевих звуків пов’язаний з фонематичним слухом, що забезпечує сприйняття і розуміння фонем певної мови. Функціонування фонематичного слуху безпосередньо пов’язано з таким “центром мовлення”, що розташований у слухомовленевій зоні кори великих півкуль (задня третина верхньої скроневої звивини лівої півкулі), як центр Верніке. Другим “центром мовлення” є зона Брока, яка забезпечує моторну організацію мовлення (у більшої частини людей знаходиться в нижніх відділах третьої лобової звивини лівої півкулі).

Передбачається, що сприйняття і вимова слів має таку послідовність. Вкладена у слово акустична інформація обробляється в системі слуху і в інших “неслухових” утвореннях мозку (підкіркових областях). Надходячи в первинну слухову кору (зону Верніке), яка забезпечує розуміння змісту слова, інформація перетворюється там для формування програми мовної відповіді. Для вимови слова необхідно, щоб “образ”, чи семантичний код, цього слова надійшов у зону Брока. Обидві ці зони (Брока і Верніке) пов’язані між собою дугоподібним пучком нервових волокон. У зоні Брока виникає детальна програма артикуляції, що реалізується завдяки активації лицьової зони області моторної кори, яка керує лицьовою мускулатурою. Але, якщо слово надходить через зорову систему, то спочатку включається первинна зорова кора. Після цього інформація про прочитане слово спрямовується в кутову звивину, що зв’язує зорову форму даного слова з його акустичним сигналом у зоні Верніке. Подальший шлях, який призводить до виникнення мовленевої реакції, є таким самим, як і при винятково акустичному сприйнятті.

Права і ліва півкулі мозку відрізняються за своїми функціями при забезпеченні мовленевої діяльності. Функціонування лівої півкулі забезпечує здатність до мовленевого і немовленєвого спілкування, розуміння усного і письмового мовлення, формулювання граматично правильних відповідей, регуляцію складних рухових мовленевих функцій. Завдяки роботі правої півкулі людина розрізняє інтонації мовлення, модуляції голосу, людські обличчя, розпізнає складні образи, що не піддаються розкладанню на складові елементи, сприймає музику і твори мистецтва як джерело естетичних переживань. Але при цих загальних закономірностях варто мати на увазі, що мовленеві функції локалізовані переважно в лівій півкулі у 95% правшів і 70% – лівшів, у 15% лівшів – у правій півкулі, і в 15% лівшів півкулі не мають чіткої функціональної спеціалізації за мовою.

© 2016, Надія Думич. All rights reserved.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.